2017 рік Японії в Україні

2017- Рік Японії в Україні

 

 

 

 

УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №1/2017

" Про оголошення 2017 року Роком Японії в Україні"

З метою активізації двостороннього співробітництва, зміцнення зв'язків між Україною та Японією, а також на виконання домовленостей, досягнутих за результатами офіційного візиту Президента України до Японії, постановляю:

1. Оголосити 2017 рік Роком Японії в Україні.

2. Кабінету Міністрів України:

1) утворити Організаційний комітет з підготовки та проведення Року Японії в Україні (далі - Організаційний комітет);

2) розробити на основі пропозицій Організаційного комітету, затвердити і забезпечити виконання плану заходів з проведення Року Японії в Україні, передбачивши, зокрема:

проведення офіційної церемонії відкриття Року Японії в Україні;

організацію і проведення в містах України днів японської культури, мистецтва та кіно, спільних виставок фотохудожників з України та Японії;

запрошення відомих японських підприємців та вчених для проведення майстер-класів;

проведення тематичних конференцій, презентацій щодо розвитку інвестиційного співробітництва між Україною та Японією;

проведення за участю Національного інституту стратегічних досліджень міжнародних наукових конференцій з метою обговорення актуальних проблем сучасності;

проведення у загальноосвітніх та вищих навчальних закладах тематичних заходів, зокрема конференцій, семінарів, круглих столів;

сприяння розвитку взаємного обміну учнями, студентами між навчальним закладами України та Японії;

започаткування діяльності літніх таборів для вивчення японської мови та культури;

переклад на українську мову і видання книг з історії та культури Японії;

проведення спортивних змагань, зокрема зі східних бойових мистецтв;

організацію висадження сакур у містах України.

3. Кабінету Міністрів України щокварталу інформувати Президента України про хід проведення Року Японії в Україні.

4. Державному комітету телебачення і радіомовлення України сприяти висвітленню у державних засобах масової інформації заходів з проведення Року Японії в Україні.

5. Цей Указ набирає чинності з дня його опублікування.

Президент України  П.ПОРОШЕНКО

11 січня 2017 року

( за матеріалами сайту http://www.president.gov.ua/documents/12017-21030)

 

Цікаві факти про Японію

 

Кожна країна намагається встановити найбільш вдалу атмосферу взаємоспівробітництва з іншими країнами. Дуже часто це обумовлено тим, що країні необхідні партнери на міжнародній арені, оскільки вона сама неспроможна вирішити ті чи інші внутрішні проблеми. Клімат прийняття між странами світу допомагає у встановленні добрих економічних та політичних відносин і є гарантом непорушення цілісності державних кордонів та прав людини у всесвітньому середовищі. Крім того, дуже часто країнам сектору, що розвивається, необхідні закордонні інвестиції в економіку, бо саме так вони здібні перейти з розвиваючогося табору до табору розвинутих країн. Саме для цього подекуди президенти країн здійснюють візити поваги до інших країн, з наміром виявити свою повагу та з очікуванням підняття свого престижу на міжнародній арені.

 

Останнім часом одним з найкрупніших іноземних інвесторів в Україні є Японія. Саме тому окрім офіціальних візитів президента України, було 2017 рік оголошено роком Японії в Україні. Це рішення направлено на укріплення стосунків між державами та зміцнення стосунків у економічному та політичному секторі. Така позиція президента України призведе до збільшення кількості візитів представників Японії в нашій країні та збільшення іноземних інвестицій в економіку. Звичайно, після історії з інвестиціями японського уряду, які біли витрачені невідомо куди, доведеться постаратися, щоб повернути впевненість вкладників в честності українських урядовців, проте якщо наступний 2017 рік буде роком Японії в Україні, це зможе так чи інакше запевнити японців в повазі українців до їх держави та, зокрема, до їх коштів.

 

Як це сталося

Президент України Петро Порошенко відправився з офіційним візитом на територію Японської держави, де зустрівся з губернатором префектури Кіото Кеїдзі Ямадою. Ця зустріч мала показати японському уряду те, яким цінним партнером вважає його Україна, і натякнути на бажання надального співробітництва між ними. Саме на зустрічі президент України із задоволенням сповістив губернатора і весь уряд про те, що наступний 2017 рік в Україні буде оголошено роком Японії в Україні. Про це в Твіттері сповістив громаду прес-секретар голови держави Святослав Ціголко.

 

 

Як пізніше повідомило представництво, у квітні місяці дві тисячі шістнадцятого року президент України відправився з офіційним візитом до Японії на честь святкування двадцятип’ятиріччя признання Японією незалежності української держави та встановлення парламентарних відносин між державами. В рамках візиту президент відвідав декілька основних міст Японії, зустрічаючись з главами обох палат парламенту та прем’єр-міністром Японії Сіндзо Абе. Окремо президент подякував останньому за гостинність та щирість, які відповідають встановленим стратегічним взаємовідносинам між країнами.

 

Після того, як було 2017 рік оголошено в Україні роком Японії, почалась розробка проектів, які мають за мету підвищити та об’єднати культурний рівень двох стран у взаємодії одна з одною. Скоріше за все, збільшиться кількість іноземних представників на территорії України, а більше за все увага буде приділятись сфері освіти, оскільки саме через контакти не тільки і не стільки офіційних представників країни, скільки через залучення до культурного простору звичайних жителів, можна досягти найбільшого сприйняття країни в свідомості іноземців. Увага буде приділятись програмі обміну студентами між вищими навчальними закладами України та Японії, оскільки це є найбільш вдалим рішенням по транслюванні культури Японіі до України. Окрім обмінних програм, будуть створюватись культурні простори — фестивалі та лекторії, до яких будуть активно залучати японців з ціллю, щоб вони передавали свій унікальний досвід українцям.

( за матеріалами сайту "Сильна Україна"  http://sylnaukraina.com.ua/novini/2017-rik-ogolosheno-rokom-yaponi%D1%97-v-ukra%D1%97ni.html)

 

 

Японські національні традиції

Одяг (іфуку) у Японії підрозділяється на дві категорії: вафуку (одяг японського стилю) і ефуку (одяг західного стилю). Слово «кімоно» є сучасним позначенням традиційного японського одягу типу халата, що носять підперезаним у талії, але в минулі епохи цей тип іменувався «косоде» («кімоно» може також позначати традиційний одяг у цілому). Історія японського одягу в значній своїй частині є історією еволюції косоде і японізації закордонних видів.

 

 

Що стосується древньої епохи Дзьомон (від 10 тис. до 300 років до н.е.), то передбачається використання людьми хутр і кори для прикриття наготи. В епоху Яйоі (від 300 років до н.е. до 300 років н.е.) у Японії з'явилися шовківництво й технологія ткацтва. Судячи з китайських літописів, японці тієї епохи куталися в лляні або шовкові простирадла. Як свідчать глиняні фігурки ханіва з могил IV - V вв., чоловіки одягалися в кіну (довгі підперезані верхні одяги із прямими рукавами й перев'язані біля кистей і ліктів).

На ногах красувалися хакама - широкі штани з перев'язами нижче колін. Жінки одягалися в кіну, що мало відрізнялися від чоловічих, і в плісировані спідниці (мо). Туалети для обох полів виготовляли з рослинних волокон, наприклад, луб'яних, хоча знать часом дозволяла собі й шовкові тканини.

Впровадження буддизму й китайської системи правління привели до встановлення правил для одіянь аристократів і придворних чиновників, а всі туалети були розділені на церемоніальні, придворні й робітничі. В епоху Хейан (794 - 1185) одяг став більше простим по покрою, але зате надзвичайно багатошаровим. Одіяння аристократа для самих формальних випадків (сокутай) складалося із широких штанів, під якими перебували так звані розділені спідниці (огуті), а верхня частина тулуба декорувалася в численні шари довгих і широких одягів (хо). У менш формальних випадках чоловіки носили хо поверх сасінукі (панталони до щиколоток зі шнурівкою), а під ними перебували огуті.

У повсякденному туалеті хо поступалися місцем коротким накидкам носі. На полювання аристократи виїжджали в накидках з луб'яних волокон (карігіну), які згодом зробилися формальним одягом для військових лідерів. Формальний костюм фрейліни епохи Хейан - карагінумо (з XVI в. він відомий як 12 - слойна одежа - дзюніхітое). Його найважливішим елементом були утікі - 5, 10 або більше шарів платтів на підкладці, причому кожний наступний шар був длинніше попереднього, що створювало вражаючий ефект, з огляду, до всього іншого продуману комбінацію квітів кожного шару.

Для повсякденного носіння жінки використовували спрощений варіант утікі (коутікі) або широкі верхні одяги зі штанями. У поїздках надівалися солом'яні капелюхи (ітімегаса) з вуалями зі смужок матерії (мусітатегіну) або безпідкладкові косинки (кінукадзукі). Жінки незнатного походження облачалися в більше прості одяги, включаючи короткі безрукавні плаття (тенасі). В епоху Камакура (1185 - 1333), відзначену падінням престижу імператорського двору, строгі військові костюми потіснили шикарні шовкові вироби. Карігіну перетворилися в стандартну форму самураїв поряд із плащем (суйкан) із щільної тканини.

На кожен день призначався верхній одяг хітатаре із широким коміром. Її запихували в штани. Жінки тієї епохи спочатку віддавали перевагу комбінації утікі з хакама (шаровари або спідниця), але потім утікі замінили на косоде - нижнє плаття з короткими рукавами (хакама зберегли свої позиції). Епоха Муроматі (1333 - 1568) прославилася в сфері туалетів лише модою на додаткові жакети (утікаке, або каідорі), які носили поверх косоде. В епоху Адзуті - Момояма (1568 - 1600) під впливом Ода Нобунага й Тойотомі Хідейосі, що проповідували яскравий декоративний стиль, а також завдяки контактам із Заходом і зв'язкам, що розширилися, з Китаєм одяг аристократії став набагато більше розкішним, ніж у попередні епохи, але самураї продовжували надягати камісімо (одноколірна «двійка» з безрукавною верхньою частиною).

З роками для камісімо стали підбирати все більше щільні матеріали, верхню половину розширили в плечах і до ансамблю додали плісировані штани, що волочаться. В епоху Едо (1600 - 1868) чоловічий і дамський варіанти косоде стали особливо яскраво декорованими через освоєння нових технологій фарбування тканин (юдзен і сіборідзоме).

Держава регламентувала типи, кольори й тканини для одягу простолюдинів і військових. Останнім було запропоновано носити косоде, хакама довжиною до щиколоток і накидку хаорі. Після реставрації Мейдзі почався повільний процес вестернизации японського одягу, причому лідерство в цьому процесі захопили чоловіки. Тільки після другої світової війни звичай носіння західних туалетів став нормою для всіх шарів суспільства. Нині японський одяг являє собою суміш всіляких стилів і покроїв.

Китайський календар в Японії

В сучасній Японії застосовується григоріанський календар - той же, що і в решті всього світу, включаючи Україну, але виключаючи мусульманські країни. Проте в колишні часи офіційними були інші календарні системи, які і зараз часто використовуються в церемоніальній, астрологічній і культурній меті. Зокрема, в Японії відомі: китайський шістдесятирічний календар, рахунок літ по імператорах і рахунок літ від заснування Японії.

Китайський календар. Як відомо, в традиційному китайському календарі рахунок літ ведеться по 12 зодіакальним тваринам або "12 небесним гілкам" (дзюнісі). Проте паралельно рахунок йде також по "10 земним втечам" (дзіккан) - старшим і молодшим символам природних стихій (Дерево, Вогонь, Земля, Золото, Вода).

Розвиток моди

Японці почали носити одяг західного стилю в епоху Мейдзі (1868 - 1912). Чоловіки досить швидко пристосувалися до таких модних європейських туалетів, як костюми. Однак японки в скільки-небудь значних кількостях не переходили до носіння нових зразків верхнього плаття аж до закінчення Другої світової війни. Точно так само модний дизайн у західному змісті цього слова, а також дизайнерська професія по-сьогоденню затвердилися в Японії тільки в післявоєнний період.

Серед дизайнерів, що зробили помітний вплив на формування післявоєнної японської моди, варто назвати Сугіно Йосіко (1892 - 1978), що заснувала Коледж Сугіно по пошиттю дамського плаття, Танака Тійо (1906 -) і Кувасава Йоко (1910 - 1977). Всі вони почали навчати бажаючих шиттю західних одягів ще в 30-ті роки. В 1948 р. був відкритий Японський дизайнерський клуб, а в 1952 р. - Японський клуб редакторів відділів моди в газетах і журналах. Обидва клуби внесли істотну лепту в організаційне вдосконалювання японської індустрії моди. Показ мод, проведений у Японії Кристианом Діором в 1953 р., стимулював поворот японського дизайнерського світу до паризьких стандартів.

       

В 60-ті роки, у міру того, як населення країни проявляло все більший інтерес до моди як до такої, дизайнерський бізнес розцвітав, підкоряючи одну вершину за іншою. Саме в рамках цього десятиліття слава прийшла до видатних дизайнерів Такада Кендзо, Косіно Дзюнко й Мацуда Міцухіро. Всі вони закінчили в 1961 р. коледж Бунка Фукусо Гакуін. У ці ж роки залучив до себе увагу Міяке Іссей, що тоді ще вчився в Університеті Тама і спеціалізувався на образотворчих мистецтвах.

І знову - таки в 60-ті роки світ моди визнав оригінальність японських дизайнерів, відкрив перед ними свої двері. В 1965 р. Морі Ханае представила свою першу закордонну колекцію модного одягу в Нью-Йорку. Її вечірні плаття з використанням японських мотивів і із застосуванням традиційних японських технологій фарбування текстилю юдзен, мали колосальний успіх.

Такада Кендзо відкрив власну майстерню в Парижі в 1970 р. Швидко зібрану ним клієнтуру досить впечатлили "азіатський" дух і юнацька спрямованість його виробів. В 1971 р. першу свою закордонну виставку організував у Нью-Йорку Міяке Іссей. Його добутки відомі приниженням гендерних розходжень і акцентом на художні прийоми, завдяки яким одяг як би виходить за рамки просто модних туалетів і стає засобом вираження індивідуальних рис клієнта. Винятково успішний показ, підготовлений в 1971 р. Ямамото Кансай у Лондоні, мав яскраво виражену "японістичну" тематику й супроводжувався виконанням музики кабукі. Його дизайни тяжіли до поп-мотивів із вкрапленнями японського фольклору й кітчу.

На початку 80-х років Ямамото Едзі й Кавакубо Рей перейшли границі вкорінених концепцій пошиття одягу й жіночої краси й розвили так званий "антимодний підхід". Часто обумовлений як "підроблена вбогість" або "пост-апокаліпсична зовнішність" підхід цей вплинув на світ моди. В 1985 р. Токійська Рада Дизайнерів Моди почала двічі в рік проводити покази модних туалетів, які одержали назву "Токійські Колекції". Завдяки цим показам, Токіо перетворився в місце зародження високої моди поряд з Парижем, Лондоном, Міланом і Нью-Йорком.

Новий рік в Японії

До Японії місячний тваринний календар прийшов з Китаю; японці жили по ньому до 70-х років XIX століття, до тих пір, поки в закриту досі країну не прибули європейці. Разом з іншими західними новинами японці перейняли і григоріанський календар, так що зараз Новий рік в Країні висхідного сонця відзначають в ніч з 31 грудня на 1 січня. Традиція ж відзначати східне новорічне свято залишилася тільки в китайських общинах Японії.

За традицією, в новорічну ніч відразу після півночі в буддійських храмах лунає 108 ударів дзвону. Вважається, цей ритуальний дзвін очищає людей від вад і дозволяє зустріти рік, який наступив, з чистим серцем. Японці звичайно відправляються в храм в традиційному національному одязі; церемонію перших відвідин храму в ніч Нового року називають "хацумоде". Напередодні свята будинки прикрашають "кадамацу" — композицією з віток сосни, стебел бамбуку, соломи і дерева сливи, закріпленого в декоративному горщику. В приміщенні на видному місці ставлять низький стіл "моті", на який виставляють блюдо з рисовими коржиками і мандаринами — символом щастя, довголіття і багатства. Треба сказати, що згідно японським віруванням кожне блюдо на новорічному столі несе певне символічне значення. Наприклад, локшина з гречаної муки дарує довголіття, квасоля — здоров'я, оселедцева ікра — багатство і велике потомство. Поздоровляючи один одного, люди згадують все добре, що було в минулому році, і прагнуть забути погані події.

 

Японська новорічна вітальна листівка. В передноворічні грудневі дні японці відправляють близьким, друзям і знайомим вітальні листівки — "ненгадзе".

 

  

Цей звичай носить майже ритуальний характер: якщо японець хоча б раз послав комусь листівку, то він повинен поздоровляти цю людину все своє життя! Як правильно написати поздоровлення, дітей учать в школі. Сотні мільйонів новорічних послань розлітаються по всьому світу; поштові служби навіть вимушені наймати для їх обробки додаткових співробітників.

Період з 28 грудня по 5 січня — вихідні дні в Японії його називають «золотий тиждень». До її настання японці звичайно встигають проводити старий рік з своїм робочим колективом в якому-небудь ресторані.

З новорічних сувенірів особливо популярні стріли з білим оперенням, охороняючі будинок від злих духів; граблі з бамбука, щоб загрібати щастя; кораблик з рисом і сьома богами щастя. Згідно японським віруванням, якщо покласти такий кораблик під подушку, то неодмінно присниться віщий сон. Із старовини прийшов і звичай дарувати ляльку Дарума, замість очей у якої порожні очні ямки. Той, хто отримав подарунок, повинен намалювати їй одне око; вважається, що друге відкриється само, коли збудеться задане бажання. Цікаво, що чим старше людина, якій дарують сувенір, тим більших розмірів повинна бути лялька.

 

 

 

 

Визначні пам'ятки культури Японії навесні в цвітінні сакури

Японія, століттями залишалася закритою від всіх зовнішніх впливів, несхожа ні на одну іншу країну світу. Лише в минулому столітті потихеньку почала вона відкривати свої двері іноземцям, що знайшли тут дивну самобутню культуру.

І сьогоднішні мандрівники продовжують захоплюватися органічним сплетенням середньовіччя з технологіями XXI століття. Особливо красива Японія весною - в цей час цінителі краси з різних кутів світу з'їжджаються в Країну висхідного сонця помилуватися її визначними пам'ятками, потопаючими в білому і блідо-рожевому цвіті японської вишні - сакури.

Останніми роками немало приїжджає і росіян. Знайомство з країною краще всього почати із столиці. Токіо, що в перекладі значить "східна столиця" - величезне місто, яке займає більше 2 тисяч квадратних кілометрів.

Розповісти про нього неможливо - його потрібно бачити і відчувати, не загубившися при цьому у водоверті життя. Головна вулиця міста - виблискуюча вогнями Гінза з найдорожчою в світі нерухомістю. Дорогі ресторани, магазини, готелі. Район Сіндзюку з його хмарочосами і численними розважальними закладами. Електронний і комп'ютерний центр світу Акіхабара. Старі вулиці району Асакуса, де життя кипить цілу добу - ресторани, розважальні центри, лавочки з сувенірами, і найпопулярніші серед них - матрьошки. Ні, не наші, цю ідею ми запозичили у японців років сто тому. Тут же розташований буддійський храм Сенсодзі.

А ще в Токіо є Імператорський палац, прекрасні парки, храми, музеї і виставкові зали. І, звичайно ж, готелі. Їх тут багато, всіх провідних готельних фірм - Інтерконтіненталь, Хайат і інших, і все - найвищого класу. Є і традиційні японські, "рекан", де можна відчути себе самураєм на відпочинку. Японія - це не тільки Токіо.

Дуже цікаві імператорські столиці. Кіото, більше 1000 років був столицею країни, і сьогодні залишається її культурним і духовним центром, і тут більшою мірою збереглася традиційність японського стилю життя. Палац в Кіото, до 1867 був офіційною резиденцією імператора - один з найкрасивіших в світі.

На весь світ знаменитий Золотий храм Кінкакудзі. Тут же розташований храм Реандзі з унікальним Садом п'ятнадцяти каміння. Старовинні храми розташованої недалеко від Кіото Нарі - першої столиці країни - мабуть, ще більш цікаві. Захоплює досконалістю архітектурних форм храм Хорюдзі - якнайдавніша дерев'яна споруда Японії. А добратися сюди дуже просто - між Токіо, Осакою і Кіото курсує "куля" - найшвидший потяг в світі, розвиваючий швидкість до 300 км/годину. Варто з'їздити і до знаменитої Фудзіями, біля підніжжя якої - термальний курорт Хаконе з живописними вулканічними озерами.

Цікавий і національний ландшафтний парк Нікко з озерами, водопадами, історичними храмами, музеєм архітектурних мініатюр. А діти неодмінно залишаться в захваті від прекрасного токійського Діснейленда. У всьому світі відомі стародавні театри Але і Кабукі, де всі жіночі ролі традиційно грають чоловіки. Щоб зрозуміти, про що мова в спектаклі, треба знати досить багато з місцевої історії і психології. Комусь може не сподобатися, але видовище оригінальне - тим і цікаво.

Вільний день варто провести на "Острові розваг" в Йокогамі - тут безліч атракціонів, аквамузей і аквапарк, створений з використанням найсучасніших технологій. А якщо хочете зануритися в атмосферу минулих століть, відправляйтеся в тематичний парк "Едомура" або в "Вестерн Віллідж" і "Уорлд Сквер".

 

Японська кухня теж нікого не розчарує, вразивши навіть найдосвідченіших гурманів різноманітністю пропонованих страв.

Єдина незручність - скрізь, окрім європейських ресторанів, прийнято їсти паличками, так що рекомендуємо потренуватися заздалегідь. Якщо хочете встигнути до цвітіння сакури, поспішайте. В Японії будь-який запит проходить безліч інстанцій, і отримання візи потребує не менше три тижні. Таксі дороге, та і чотирьох чоловік можуть не посадити - не з шкідливості, просто тут не прийнято сидіти поряд з водієм. Метро, автобуси, електрички ходять точно, як японський годинник.

Японія - одна з небагатьох країн, де долари не в ходу. І чайових там не беруть - навіть в ієнах. Порада транзитникам: якщо летите до Австралії через Токіо, замовте одноденну екскурсію - і стикувальний час не пропаде дарма.

 

Традиційна японська зброя

Епоха Лука. Лук (юмі) - це якнайдавніша японська зброя. Він активно використовувався ще в доісторичні часи. Стрільба з лука традиційно була відома в двох видах - як важлива частина синтоїстських обрядів (кюдо - "Шлях лука") і власне як військове мистецтво (кюдзіцу - "Мистецтво стрільби з лука"). Перше, як правило, практикували аристократи, друге - самураї.

Японський лук асиметричний, верхня половина приблизно в два рази довше нижньої. Довжина лука - 2 м і більш. Традиційно плечі лука робляться композитними, тобто, зовнішня частина - дерев'яна, а внутрішня - бамбукова. В результаті цього стріла практично ніколи не летить прямо, що робить точне прицілювання справою великої практики. Звичайна дистанція прицільного польоту стріли - близько 60 метрів, для майстра - до 120 метрів.

Часто наконечники стріл робилися порожнистими, щоб при польоті вони видавали свистячі звуки. Вважалося, що це відлякує злих духів.

В стародавні часи існували луки, які натягалися не однією людиною, а декількома (відомі луки, які натягували сім чоловік!). Ці важкі луки використовувалися не тільки проти людей, але і в морських битвах для знищення човнів супротивника.

Крім просто стрільби з лука, важливим мистецтвом була стрільба з коня (бакюдзіцу).

Епоха Списа. В XVI столітті в Японії отримали розповсюдження європейські мушкети, завезені з Португалії. Вони понизили значення кюдзіцу практично до нуля. Одночасно з цим піднялося значення списа (ярі). Тому період Громадянської Війни називають Епохою Списа.

Основним тактичним прийомом при використовуванні списа було збиття кінних самураїв з коня. Падаючи на землю, такий воїн ставав практично беззахисним. Звичайно списи використовувалися пішими воїнами. Довжина такого списа складала приблизно 5 метрів, і володіння їм вимагало значної фізичної сили. Різні самурайські клани використовували списи різної довжини і конфігурації наконечника.

Епоха Меча. Зі встановленням в 1603 році Сьогуната Токугава військове мистецтво як мистецтво "перемоги за всяку ціну" відійшло в минуле. Воно стало самодостатнім мистецтвом самовдосконалення і спортивного змагання. Тому фізичну силу майстрів володіння списом замінила майстерність володіння мечем (кендзюцу).

Саме в цей період самурайський меч став вважатися "душею самурая". Він заточується з однієї, опуклої, сторони, а увігнута сторона служить свого роду "щитом" під час фехтування. Особливі технології багатошарового кування роблять меч дивно міцним і гострим. Його виробництво дуже довго і трудомістко, тому навіть абсолютно новий меч завжди коштував величезних грошей. Стародавній же меч, створений великим майстром, - цілий стан. Розподіл мечів між синами завжди обмовлявся спеціальним рядком в заповітах самураїв.

Основними різновидами меча були:

  • Текуто - якнайдавніший прямий меч.
  • Кен - стародавній прямий двосічний меч, який мав релігійне застосування і рідко що використався в бою.
  • Танто - кинджал або ніж завдовжки до 30 см.
  • Вакідзасі, Сето або Кодаті - малий меч (від 30 до 60 см).
  • Таті - великий меч (від 60 см), що носився вістрям вниз.
  • Катана або Дайто - великий меч, що носився вістрям вгору.
  • Нодаті або О-даті - надвеликий меч (від 1 м і до 1,5-1,8 м), що носився за спиною. Частіше зустрічається в манге, аніме і відеоіграх, ніж зустрічався в реальному житті.

Для тренувань також використовувалися бамбукові мечі-сінай (введені Оно Такадою) і дерев'яні мечі-боккен (введені Міямото Мусасі). Останні також використовувалися самостійно як зброя для бою з "негідним супротивником", наприклад, з грабіжником.

 

Чоловіки низьких станів мали право носити тільки малі мечі або кинджали - для самооборони від бандитів. Самураї мали право на носіння двох мечів - великого і малого. Фехтували при цьому, проте, тільки великим мечем, хоча існували і школи фехтування обома мечами заразом. Вважалося, що майстер визначається по умінню розправитися з супротивником якнайменшою кількістю помахів мечем. "Вищим пілотажем" вважалося уміння вбивати, тільки діставши меч з піхов - одним рухом (мистецтво іайдзюцу). Такі поєдинки продовжувалися буквально частки секунди.

Менш значні види самурайської зброї. До допоміжної і другорядної зброї відносилися, зокрема:

  • Бо - бойова жердина. В даний час використовується як спортивна зброя. Існує в безлічі варіантів різної довжини (від 30 см до 3 м) і перетину (від круглого до шестикутного).
  • Дзітте - зброя у вигляді двозубої залізної "вилки". Використовувалася поліцією епохи Токугава для захоплення меча самурая, що розбушувався (звичайно п'яного), а також як бойова палиця.
  • Йорой-досі - "кинджал милосердя", різновид стилета, який використовувався для добивання поранених.
  • Кайкен - жіночий бойовий ніж. Використовувався дівчатами із знатних сімей як зброя для самогубства при замаху на їх честь.
  • Кодзука - бойовий ніж. Часто використовувався як побутовий.
  • Коцука - бойовий ніж, носився в піхвах бойового меча.
  • Нагіната - японська алебарда. Жердина з прикріпленим до нього плоским лезом. Спочатку використовувалася піхотинцями для пошкодження ніг коней супротивника. В XVII столітті стала вважатися оборонною зброєю дівчат з самурайських сімей. Звичайна довжина нагінати складає близько 2 м.
  • Тессен (Дансен утіва) - бойове віяло. Віяло із сталевими спицями. Зброя воєначальників. Використовувався по прямому призначенню, а також як невеликий щит. Іноді спиці заточувалися, і тоді таке віяло можна було застосовувати як бойову сокиру.
  • Вогнепальна зброя - найбільше розповсюдження вона отримала за часів Громадянської Війни. Йдеться про однозарядні рушниці-аркебузи, які звичайно використовували легкі піхотинці (асігару). Після встановлення сьогуната Токугава вогнепальна зброя швидко вийшла з вживання як "негідне справжнього воїна".

Театр

Японський театр відрізняється великим жанровим різноманіттям. В Японії можна побачити спектаклі, створені ще в 8 столітті і ультрасучасні постановки. Токіо належить до найбільших світових театральних центрів. Тут діє японське відділення Міжнародного інституту театру при ЮНЕСКО, влаштовуються численні гастролі театральних колективів і окремих світових знаменитостей, проводяться міжнародні конкурси балету, конференції і симпозіуми з проблем театрального мистецтва, майстер-класи по пластиці традиційного театру, на які з'їжджаються актори і режисери з багатьох країн світу.

В Токіо є Театральний музей з багатою колекцією і бібліотекою. За 20 сторіччя в Токіо зведено немало першокласних театральних будівель, серед яких слід вказати в першу чергу Національний театр (1966) і Новий національний театр (1997). Японське театральне мистецтво підрозділяється на деякі крупні форми.

Це традиційний театр, театр сучасної драми (Сінгекі), комерційний театр і сучасний музичний театр. Найвидатнішими формами традиційного театру є Но (Ногаку)—синто-буддійський середньовічний мистеричний театр масок; Кабукі – театр пізнього середньовіччя для ремісників і купців, граючий гостросюжетні історико-героїчні і, переважно, побутові драми; і Бунраку - театр великих ляльок, який розцвів паралельно з Кабукі (17 –18 вв.), кращі твори для якого написані японським Шекспіром - Тікамацу Мондзаемоном.

Загальне для трьох цих форм полягає в тому, що вони мають розвинуту драматургію, включену в 20 столітті в класичну спадщину японської словесності. Традиційно всі три форми – чоловічий театр, де було заборонено грати жінкам, але в останні десятиріччя активізувалося прагнення японських жінок опановувати співом і пластикою театру Ногаку і в кінці 20 століття в цьому театрі виникла жіноча школа.

Специфічною особливістю японського традиційного театру є також і те, що він функціонує як високопрофесійний репертуарний і одночасно включений в систему японських національних свят «мацурі», в яких беруть участь не тільки професіонали, але і самодіяльні сили любителів. З другої половини 20 сторіччя традиційний театр отримав статус «світового», ставши репрезентативним японським мистецтвом – перл, який Японія дарує людству.

Трупи традиційного театру ведуть широку міжнародну гастрольну діяльність. Самими старовинними розвинутими формами японського театру є також Гігаку, Кагура, Бугаку - жанри ранньосередньовічних танцювальних пантомім в масках, які відносяться до 8 століття і більш раннього часу. Ці уявлення можна бачити в сучасній Японії головним чином під час національних свят і фестивалів мистецтв у формі реконструкцій старовинних спектаклів. До розряду традиційного театру відносяться і японські національні танці «буйо», відродження яких прийняло в останні десятиріччя небувалий розмах.

Рух за створення театру сучасної драми Сінгекі («новий театр») виник в останній чверті 19 ст. на хвилі освоєння євро-американської культури і до 40-х років 20 сторіччя вже були створені багатожанрова сучасна драматургія і драматичний театр, представлений різноманітними трупами. Найбільшими театральними колективами Сінгекі, визнаними до теперішнього часу класичними, є трупи Бунгакудза (Літературний театр), Мінгей (Театр мас) і Хайюдза (Акторський театр).

До 80-х років 20 ст. всередині Сінгекі виникає протестна молодіжна течія, яка оголосила війну «застою і рутині в театрі» і що створила театральний авангард. Найкрупнішими представниками театрального авангарду з'явилися режисери Тадасі Судзукі, Сюдзі Тераяма, Дзюро Кара, Сього Ота. А найоригінальнішим і специфічно «японським» жанром театру авангарду став пластичний театр Буто, створений видатним мімом 20 сторіччя, що мав світове визнання, Тацумі Хідзіката (1928-1986). Він спирався на сюрреалізм і дадаїзм і створив адекватну їм сценічну мову. Його послідовниками в даний час є Кадзуо Оно, Акадзі Маро, Усійо Амагацу.

Комерційному театру тільки в Токіо належить більше 35 театральних будівель місткістю понад 500 місць. Лідируюче місце тут займають мюзикли, японські, але переважно – зарубіжні. В Японії є сучасний музичний театр, симфонічні і камерні оркестри, оперні і балетні трупи. Щорічно в країні проводиться декілька десятків театральних фестивалів.

 

 

 

 

 

Цікаве відео про Японію

 

 

 

Рік Японії в Україні (новини)

https://www.youtube.com/watch?v=GDX9GFcDhUs

Мультфильм по рисункам детей на стихи японских поэтов. Студия "Графика"

https://www.youtube.com/watch?v=2EsyaYxzw2U

Музей Мацуо Басьо

https://www.youtube.com/watch?v=0TcBgty9fpo

Країна Висхідного Сонця - Японія

https://www.youtube.com/watch?v=uDjhPM5__2I

Про Японию

https://www.youtube.com/watch?v=8E7TtZJ8DVI&t=482s

Японія - країна вранішнього сонця

https://www.youtube.com/watch?v=EuWPtUNmYDY

17 фактів про Японію

https://www.youtube.com/watch?v=BBAAHqL7rRE&t=2s

Цікаві факти про Японію

https://www.youtube.com/watch?v=hWp72QEMeko

Япония. Цікаві факти

https://www.youtube.com/watch?v=aYRozu-1ZFs

Япония.Страна восходящего солнца.Документальный фильм  https://www.youtube.com/watch?v=rWMiHNVTWMs

Дискавери. Япония

https://www.youtube.com/watch?v=4jrWhLoo6M0

Телепроект "Золотий глобус"  серія № 74 " Японія"   https://www.youtube.com/watch?v=-0deBWUGOeY

Телепроект "Мегалополис" серія № 6 "Токіо " 

  https://www.youtube.com/watch?v=0pQLfJ_jQW8&t=1713s

Тест на знання про Японію ( рос.мовою)    

http://psylist.net/test/623.htm

 

Японська музика

https://www.youtube.com/watch?v=MgDNUAeu_vU

 

Як писати хайку

http://ehow.com.ua/hobby/yak-napisati-hayku.html