Тлумачний словник педагога

А

Активність особистості — здатність людини здійснюва­ти суспільно значущі перетворення в світі на підставі присвоєння багатств матеріальної й духовної культури, що знаходить свій прояв у творчості, вольових актах, спілкуванні. Активність особистості є домінуючим спрямуванням особистісно-орієнтованого навчання.

Асоціація – обумовлений попереднім досвідом зв’язок уявлень, завдяки якому одне уявлення, що з’явилося в свідомості, викликає за схожістю, суміжністю чи протилежністю інше.

Атестація педагогічних працівників – визначення їх відповідності займаній посаді, рівню кваліфікації, залежно від якого та стажу педагогічної роботи їм встановлюється кваліфікаційна категорія, присвоюється педагогічне звання, визначається відповідний посадовий оклад (ставка заробітної плати) у межах схеми посадових окладів.

Б

Безперервна фахова освіта – процес отримання освіти педагогічним працівником протягом усього життя шляхом перепідготовки, підвищення кваліфікації, самоосвіти.

Бути компетентним – не означає бути вченим або досвідченим, але означає вміти мобілізувати в певній ситуації отриманні знання й досвід. Компетенція не може бути визначена через певну суму знань і вмінь, оскільки значна роль у її застосуванні належить обставинам. Тобто компетентність не може бути ізольована від конкретних умов. Вона органічно пов’язує одночасну мобілізацію знань, умов і способів поведінки, спрямованих на умови конкретної діяльності.

В

Взаємодія — взаємний зв'язок, вплив, обумовленість, уз­годженість дій предметів, явищ, якостей тощо. Ефективна взає­модія учасників освітнього процесу розглядається як необхід­на умова реалізації його цілей.

Вибір професії — свідоме формування людиною влас­них професійних інтересів з метою оптимальної реалізації фізич­них і духовних якостей і потреб у певній галузі діяльності.

Вибіркові навчальні дисципліни — складовий компо­нент державного стандарту освіти, що вводиться для задоволення освітніх і кваліфікаційних потреб особи, ефективного ви­користання можливостей і традицій конкретного навчального закладу, регіональних потреб тощо. Встановлюються вищим навчальним закладом.

Вивчення досвіду — традиційний метод педагогічного дослідження, в широкому розумінні означає організовану пізна­вальну діяльність, що спрямована на встановлення історич­них зв'язків виховання., вичленення загального, стійкого в нав­чально-виховних системах.

Виховання:

1) процес передачі соціального і практичного досвіду стар­шими поколіннями новим поколінням з метою підготовки їх
до життя і праці;

2) цілеспрямований, систематичний і планомірний процес впливу на людину з метою формування в неї певних осо­бистих якостей.

Вихователь — людина або колектив людей (наприклад: учительський колектив, сім'я), які здійснюють виховний вплив.

Вихованець — людина (в умовах навчально-виховного закладу — дитина, підліток, юнак чи дівчина) — який є об'єк­том виховного впливу

Виховуюче навчання — навчання, при якому досягаєть­ся органічний зв'язок між набуванням учнями знань, умінь та Навичок та формуванням їх особистості.

Вміння:

1) підготованість до практичних та теоретичних дій, що
виконуються швидко, точно та свідомо на підставі засвоєних
знань та життєвого досвіду;

2) здібність людини виконувати певні дії на основі засвоє­них знань.

Впертість — проявлення цілеспрямованої наполегли­вості, при якій не завжди враховуються реальні зміни об'єктив­ної дійсності.

Вплив — важлива складова процесу виховання, яка по­лягає у щоденному систематичному діянні вихователя безпо­середньо та за допомогою організації дитячої колективної жит­тєдіяльності, та спрямована на формування позитивних та подолання негативних рис у характері та поведінці дитини.

Г

Гармонія — узгодженість, стрункість в поєднанні явищ, подразників, емоцій, почуттів тощо.

Геніальність — власна характеристика людини, найви­щий ступніь її обдарованості, таланту.

Готовність до самоосвіти – особистісна якість, яка виражається в умінні співвідносити світ знань та світ реалій, в здатності самостійно знаходити відповіді на актуальні питання, основаній на вмінні вільно орієнтуватися в різноманітних джерелах інформації та критично аналізувати їх.

Група — людська спільнота, що відокремлюється у со­ціальному цілому на підставі певної ознаки.

Гуманізація — олюднення техніки, праці, побуту тощо.

Гуманітарна освіта — навчально-виховний процес викладання-освоєння гуманітарних дисциплін, головними серед яких є історичні, філософські, політологічні, економічні, соціо­логічні, культурологічні, українознавчі, психолого-педагогічні, правознавчі дисципліни. Особливе навантаження в цій галузі освіти належить таким навчальним предметам, як етика, есте­тика та мистецтвознавство, екологія, релігієзнавство, ритори­ка тощо.

д

Державний компонент освіти — обов'язковий, базовий компонент навчального плану, який має забезпечити єдиний соціальнонеобхідний для молоді обсяг і рівень знань, умінь і навичок (державний стандарт освіти), достатніх для продов­ження безперервної освіти. Він опрацьовується і методично забезпечується Міністерством освіти України.

Державний стандарт освіти — нормативні вимоги до змісту і рівня освітньої і фахової підготовки в Україні. Вони є основою оцінки освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівня громадян незалежно від форми одержання освіти. Державні стандарти освіти розробляються окремо з кожного освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівня і затверджуються Кабіне­том Міністрів України. Вони підлягають перегляду та перезат-вердженню не рідше як один раз на 10 років.

Дисгармонія особистості — часткове або цілковите по­рушення принципу гармонійності в розвитку особистості.

Дискомфорт— брак комфорту, необхідних умов для жит­тєдіяльності людини, незручність, неприйняття ситуації.

Диференціація — розподіл цілого на різноманітні части­ни, форми ступені.

Діалог—почерговий обмін репліками двох чи більше лю­дей. Діалог є важливим засобом перебудови структури органі­зації навчання, на відміну від традиційної, практично повністю монологічної.

Діяльність:

1) найважливіша форма прояву життя люди­ни, його активного ставлення до оточуючої дійсності;

2)специфічний вид людської активності, що спрямована на творче перетворення, вдосконалення дійсності та самого себе.

Е

Евристика:

1) спеціальні методи вирішення; завдань (евристичні методи), які традиційно протистоять формальним методам рішен­ня, що спираються на точні математичні моделі;

2) організація продуктивного творчого мислення (еври-
стична діяльність);

3) наука, що вивчає евристичну діяльність, спеціальний
розділ науки про мислення.

Експеримент — метод пізнання, за допомогою якого в контрольованих та керованих умовах досліджуються явища дійсності.

Експеримент педагогічний:

1) емпіричний метод наукового дослідження;

2) науково поставлений дослід, спостереження за досліджуваним явищем в точно створених умовах. При цьому вста­новлюється залежність між тим чи іншим педагогічним впливом або умовою виховання та навчання та його результатом.

Експериментальне навчання — один із сучасних ме­тодів дослідження психолого-дидактичних проблем шляхом спеціально змодельованого процесу навчання.

Елективний принцип — принцип вибору предметів на­вчання самими учнями. Полягає в тому, що з певного року на­вчання лише частина предметів є обов'язковою, а решта може обиратися учнями з числа рекомендованих для цього року на­вчання. Вважається, що таким чином може бути забезпечено задоволення та розвиток індивідуальних прихильностей, по­треб та здібностей учнів.

Емоції — суб'єктивні реакції людини або тварини на вплив внутрішніх та зовнішніх подразників, що знаходять свій вираз у вияві гніву, задоволення чи незадоволення, гніву, стра­ху тощо.

Емоційний комфорт—психічний стан максимальної емо­ційної зручності людини у природному і соціальному середо­вищі.

Емпатія — психічний стан іншої особи на відміну від сим­патії, для якої характерне співпереживання.

Ерудиція — глибока обізнаність, інформаційна насиче­ність, володіння знаннями у певній галузі чи галузях наук.

Естетична культура — один із напрямків виховання, ме­тою та результатом якого є формування естетичного ставлення до дійсності, естетичного смаку, естетичних потреб та інтересів.

Етична бесіда — одна із форм етичної освіти, яка вико­ристовується у системі морального виховання особистості.

Етикет — встановлений порядок поведінки, загальноп­рийнята норма суспільних взаємовідносин.

Ефективність діяльності—відповідність результатів сус-пільно-корисної діяльності колективу чи окремої особи тим зав­данням, які стоять перед ними.

Ж

Життєва компетентність є складним інтегративним поняттям, яке не зводиться ні до знань, ні до навичок, ні до якостей. Це насамперед здатність особистості вирішувати проблеми в усіх сферах життєдіяльності, виконувати громадянські й соціальні ролі, які ґрунтуються на життєтворчих знаннях, уміннях і навичках.

Життєва компетентність - це знання, вміння, життєвий досвід особистості, її життєтворчі здатності, необхідні для розв'язання життєвих завдань і продуктивного здійснення життя як індивідуального життєвого проекту. Життєва компетент­ність передбачає свідоме і відповідальне ставлення до виконання особистістю її життєвих і соціальних ролей.

Саме мистецтву здійснення життєвих ролей і не вчить, на жаль, вихованців сучасна школа. Рольова компетентність - це здатність особистості оперативно володіти своїми ролями, виступати пов­ноправним суб'єктом цих ролей, включати рольову поведінку в процес власної життєдіяльності та життєтворчості, що дає змогу розв'язувати різні життєві проблеми.

Близьким до поняття «життєва компетентність» є соціально-психологічна компетентність, яка передбачає здатність індивіда ефективно взаємодіяти з людьми в системі міжособистісних відносин і включає в себе:

• уміння орієнтуватися у соціальних ситуаціях;

• уміння правильно визначати особистісні особливості й емоційний стан інших людей;

• уміння обирати адекватні способи спілкування з ними й реалізувати їх у процесі взаємодії.

Особливу роль відіграє уміння поставити себе на місце іншо­го. У психологічній літературі використовується також понят­тя «психологічна компетентність». Стосовно професійної діяль­ності вона характеризується «як комплекс знань і вмінь із психо­логії, необхідних для розв'язання професійних завдань у різних сферах діяльності».

Отже, поняття «компетентність» виходить за межі традиційно­го розуміння і набуває широкого ареалу застосування.

Життєвий шлях людини - це історія формування, розвитку і
життєдіяльності особистості в певному суспільстві, сучасника пев­ної доби та ровесника певного покоління. Індивідуальна історія людини, або її життєвий шлях, - це органічна єдність загального та індивідуально-особливого, конкретно-історичного та індивідуально-особистісного. В індивідуальній життєвій долі так чи інакше відбивається історичний процес, дух епохи.

Життєтворчість:

1)духовно-практична діяльність особистості, спрямована на творче проектування, планування і переформування, здійснення свого індивідуального життя. Особистість у цьому процесі виступає як розвинена індивідуальність, суб'єкт свого індивідуального життя, а об'єктом її творчих діянь виступає її власне життя;

2) специфічний спосіб побудови особистістю свого індивідуального життя вимагає розвитку в особистості якос­тей, які ми інтегруємо в поняття «життєва компетентність».

З

Завдання навчальне — різноманітні за змістом та обся­гом види самостійної навчальної роботи, що виконуються тими, хто навчається за вказівкою викладача.

Заохочення — моральне або матеріальне стимулювання будь-якого виду людської життєдіяльності.

Запам'ятовування — один з основних процесів пам'яті, який полягає в закріпленні образів сприймання, уявлень, ду­мок, дій, переживань і зв'язків між ними.

Зорієнтованість на розвиток – здатність до мобільного оновлення професійної діяльності у зв’язку зі змінами, що відбуваються в освітній галузі.

Засвоєння — форма пізнання, яка має три довільних або недовільних етапи: розуміння, запам'ятовування, можливість практичного використання.

Захоплення — психічний стан значного поглиблення ро­ботою, грою, творчістю.

Зміст освіти — науково-обґрунтована система дидактич­но та методично оформленого навчального матеріалу для різ­них освітніх і кваліфікаційних рівнів.

Знання:

1)відображення людиною об'єктивної дійсності у формі фактів, уявлень, понять і законів науки. Колективний досвід людства, результат пізнання об'єктивної дійсності.

2)перевірений суспільно-історичною практикою та засвідчений логікою результат процесу пізнання дійсності; адекватне її відображення в свідомості людини у вигляді уявлень, понять, суджень, теорій.

Знання трактується в педагогіці як результат пізнавальної діяльності людини, відоб­ражений у її свідомості у вигляді уявлень, фактів, понять, законів, теорій.

Це поняття розглядається в педагогіці у різних аспектах. За локалізацією відображення: індивіду­альні та суспільні; за формою відображення: знако­ві (вербальні), образні, матеріальні, процедурні; за психологічним рівнем: знання-упізнавання—відтворення–розуміння-застосування-автоматичні дії—відношення та знання—потреба; за ступенем узагальненості: факти-явища, поняття-терміни, зв'язки-закономірності, гіпотези-теорії, методоло­гічні знання, оцінні знання.

Від учнів вимагається знання фактів, їх при­чин; наукових та інших проблем із теми; знання фундаментальних понять, їх дефініцій; основних правил, законів та закономірностей, їх умов, фор­мулювань, специфіки* теорій, рівнянь, доведень, прогнозів та ін.

Зорова пам'ять—вид пам'яті, при якому домінуючу роль у запам'ятовуванні і відтворенні сприйнятого відіграє зоровий аналізатор.

Зрілість особистості — сукупний стан високого розвит­ку фізіологічних, інтелектуальних, вольових, моральних, со­ціальних параметрів людини.

І

Ідеал — взірець досконалості, образ, що визначає спосіб мислення та діяльності людини чи суспільства.

Ідеалізація — уявне конструювання понять об'єктів, які не існують і не можуть існувати в реальному світі, але таких, для яких є прообрази в дійсності.

Ідентифікація:

1) в психології та соціології процес емоційного та іншого
ототожнювання індивіда з іншою людиною, групою, образом;

2) прийом наукового пізнання, при якому встановлюєть­ся тотожність, подібність об'єктів завдяки спільності певних
рис, ознак.

Імовірне мислення — вид мислення, в структуру якого входять судження про ступінь імовірності очікуваних подій (взаємодія з імовірним прогнозуванням).

Імпульсивність—особливість поведінки людини, яка ви­являється в схильності діяти за першим спонуканням під впли­вом чисто зовнішніх обставин, емоцій.

Індивід — кожний самостійно існуючий живий організм; одиничний, фіксований, певним чином виділений предмет.

Індивідуалізм — тип світогляду, суттю якого є абсолю­тизація позиції окремого індивіда у його протиставленні сус­пільству.

Індивідуальні відмінності — психологічні риси, що відрізняють одну людину від іншої.

Індивідуальність:

1) непові орна своєрідність будь-якого явища, істоти, окремої людини;

2) це особистість, яка має власний внут­рішній світ, самосвідомість і саморегуляцію поведінки, власне «Я» і є певною саморегулюючою системою.

Індивідуальне життя особистості - це життєдіяльність осо­бистості в соціумі на основі особистісної самоорганізації і самоздійснення.

Індиферентність — байдуже, нейтральне ставлення до чогось або до когось.

Інертність — негативна риса характеру, яка проявляєть­ся в кволості, косності, бездіяльності, відсутності ініціативи, ак­тивності.

Ініціативність — морально-психологічна риса особис­тості, яка виявляється у почині, провідній ролі у певному виду діяльності.

Інтелект— відносно стійка структура розумових здібно­стей індивіда

Інтелектуальна культура — сукупність професійної підготовки фахівця, гнучкості та адаптивності мислення, во­лодіння необхідними методологічними та методичними тех­нологіями, що забезпечує орієнтировку в умовах існуючих си­стем науково-інформаційного пошуку та управління.

Інтелектуальні емоції— вищі емоції, які пов'язані з діяль­ністю мислення: знаттєлюбство (пізнавальна зацікавленість), здивування, інтерес.

Інтелігентність — інтегральне поняття, що відображає високий рівень розумового розвитку і моральної культури осо­бистості.

Інтенсифікація — посилення напруженості, ефектив­ності, продуктивності.

Інтерес — форма виявлення пізнавальної потреби, що за­безпечує спрямованість особистості на усвідомлення цілей діяльності і тим самим сприяє орієнтировці, ознайомленню з новими фактами, більш повному та глибокому відображенню дійсності.

Інтерпретація—тлумачення, роз'яснення змісту, значен­ня чого-небудь.

Інтуїція — специфічна здібність безпосереднього відоб­раження дійсності, коли висновок ґрунтується головним чи­ном на здогаді, чутті, осяянні тощо.

Інформація — відомості, які є об'єктом зберігання, пере­робки і передачи.

к

Кваліфікаційна характеристика — основні вимоги до професійних якостей, знань і умінь фахівця, які необхідні для успішного виконання професійних обов'язків.

Кваліфікація — ступінь професійної підготовленості пра­цівника до певного виду діяльності, наявність у нього знань, умінь і навичок, необхідних для виконання ним завдань певного рівня професійної діяльності.

Кваліфікаційна категорія – відповідний рівень кваліфікації, професійної компетентності, зорієнтованості на розвиток та продуктивність педагогічної праці, що забезпечує працівнику можливість вирішувати професійні завдання відповідного ступеня складності.

Кваліфікаційна характеристика – сукупність вимог щодо ціннісних орієнтацій, знань, вмінь педагогічного працівника.

Кваліфікований робітник — в Україні — освітньо-ква­ліфікаційний рівень робітника, який на основі повної загальної середньої освіти або базової загальної середньої освіти здобув спеціальні вміння та знання, має первісний досвід їх застосу­вання для вирішення професійних завдань у певній галузі на­родного господарства.

Класифікація — система супідрядних понять (класів, об'єктів, явищ) в будь-якій групі знань, утворена на основі об­ліку загальних ознак об’єктів та закономірних зв'язків між ними; розподіл тих чи інших об'єктів за класами (розрядами, видами і х ін.).

Когнітивний дисонанс — явище, що полягає у пережи­ванні особистістю суперечностей у змісті пізнання.

Коефіцієнт інтелектуальності — (англ. Intellectual Quotient) — визначене символом IQ відношення так званого розумового віку (РВ) до дійсного хронологічного віку певної особи (ДВ) за формулою: УВх100% = ІQ.

Колегіальність — принцип керування, при якому рішен­ня приймаються спільно групою осіб з рівним правом голосу.

Колектив — вищий рівень розвитку і функціонування со­ціальної групи; відзначається єдністю організаційних, ділових і міжособистісних стосунків.

Коментар — супровідні міркування, критичні зауважен­ня з проводу чого-небудь.

Компетентність (від лат. competens (competentis)), що в перекладі означає належний, здібний, відповідний.

Компетентність – це певна сума знань у особистості, що дозволяє їй робити висновки про щось, виражати переконливу, авторитетну думку, діяти адекватним чином у різних ситуаціях.

Компетентний - це знаючий, обізнаний у певній галузі; що має право за своїми знаннями або повноваженнями робити або вирішувати що-небудь, судити про щось.

Компетентність - здатність, можливість посадової особи, рівень його кваліфікації (знання, досвід), що дозволяють брати участь у виробленні управлінських рішень або вирішувати питання, що відносяться до його компетенції .

Компетенція - це коло повноважень якої-небудь установи або особи; коло питань, у яких дана особа має знання, досвід.

Компетентність — володіння всебічними, глибокими професійними знаннями в будь-якій галузі.

Основними групами компетентностей, яких потребує сучасне життя, є:

соціальні — пов'язані з готовністю брати на себе відповідальність, бути активним у прийнятті рішень, у сус­пільному житті;

полікультурні — стосуються розу­міння несхожості людей, взаємоповаги до їх мови, релігії, культури;

комунікативні— передбачають опанування важливим у роботі і сус­пільному житті усним і писемним спілкуванням.

інформаційні- передбачають ово­лодіння інформаційними технологія­ми, вміннями здобувати, критично ос­мислювати і використовувати різнома­нітну інформацію;

саморозвитку та самоосвіти — пов'язані з потребою і готовністю по­стійно навчатися;

творчі — прагнення і здатність до раціональної продуктивної та творчої діяльності.

Компетентності є інтегрованим ре­зультатом навчальної діяльності учнів і формуються на основі опанування змісту загальної середньої освіти.

Компетенція – це загальна здатність, що базується на знаннях, досвіді, цінностях, здібностях, які набуті завдяки навчанню. Компетенція це те, що породжує навички, дію. Компетенція не призводиться ні до знань, ні до навиків.

Компетенція можна розглядати як можливість встановлення зв’язків між знаннями та ситуацією або, в ширшому розумінні, як здатність знайти, виявити процедуру (знання або дію), яка придатна для розв’язання проблеми.

Компетентність – це специфічна здатність, яка дозволяє ефективно розв’язувати проблеми, що виникають у реальних ситуаціях. Вона розвиває вміння: розв’язувати найрізноманітні життєві проблеми; отримувати й аналізувати інформацію; приймати рішення; оцінювати соціальні наслідки дій; працювати в групі; розробляти й виконувати контракти, включатися в проекти; знаходити нові рішення. Важливим аспектом компетентно спрямованої освіти є визначення її стрижня, що є універсальним за своїм характером і ступенем застосування. Ключові компетентності дозволяють розв’язувати складні неалгоритмізовані задачі; вони поліфункціональні (дозволяють розв’язувати завдання з одного поля); для їх реалізації необхідно мати комплекс навичок (співробітництва, розуміння, аргументації, планування).

Поняття компетентності включає не тільки когнітивну й операціонально-технологічну складові, а й мотиваційну, етичну, соціальну і поведінкову. Воно містить результати навчання (знання й уміння), систему ціннісних орієнтацій, звички тощо.

Усі компетентності вимагають різних типів дії:

- діяти автономно й рефлексивно;

- використовувати різні засоби інтерактивно;

- входити в соціально-гетерогенні групи і функціонувати в них.

У структурі ключових компетентностей можуть бути представлені:

- компетентність у сфері самостійної пізнавальної діяльності, яка ґрунтується на засвоєнні способів засвоєння знань з різних джерел інформації, у тому числі позашкільних;

- компетентність у сфері громадянсько-суспільної діяльності (виконання ролей громадянина, виборця, споживача);

- компетентність у сфері соціально-трудової діяльності (у тому числі вміння аналізувати ситуацію на ринку праці, оцінювати власні професійні можливості, орієнтуватися в нормах і етиці трудових взаємин, навички самоорганізації);

- компетентність у побутовій сфері (включаючи аспекти власного здоров’я, сімейного життя тощо);

- компетентність у сфері культурно-дозвільної діяльності (включаючи вибір шляхів і способів використання вільного часу, які культурно і духовно збагачують особистість).

Соціальні компетентності

(пов’язані з оточенням, життям суспільства, соціальною діяльністю особистості):

· Здатність до співпраці

· Вміння розв’язувати проблеми в різних життєвих ситуаціях

· Навички взаєморозуміння

· Активна участь

· Соціальні й громадянські цінності та вміння

· Комунікативні навички

· Мобільність (в різних соціальних умовах)

Вміння визначати особисті ролі в суспільстві.

Мотиваційні компетентності:

(пов’язані з внутрішньою мотивацією, інтересами, індивідуальним вибором особистості)

· Здатність до навчання

· Винахідливість

· Навички адаптуватись та бути мобільним

· Вміння досягати успіху в житті

· Бажання змінити життя на краще

· Інтереси та внутрішня мотивація

· Особисті практичні здібності

Вміння робити власний вибір та встановлювати особисті цілі тощо.

Функціональні компетентності:

(пов’язані з сферою знань, вмінням оперувати науковими знаннями та фактичним матеріалом)

· Лінгвістична компетентність

· Технічна та наукова компетентність

· Вміння оперувати знаннями в житті та навчанні

· Вміння використовувати джерела інформації для власного розвитку

· Вміння використовувати ІКТ тощо.

КМК може розглядатись як така, що складається з певних компонентів: лінгвістичного, соціо­лінгвістичного та прагматичного. До кожного з цих компонентів входять, зокрема, знання, вміння і навички. Лінгвістичні компетенції включають лексичні, фонологічні, синтаксичні знання і вміння та інші параметри мови як системи незалежно від соціолінгвістичного значення їх варіантів та від прагматичних функцій їх реалізації.

Соціолінгвістичні компетенції стосуються соціокультурних умов користування мовою. Через чутливість до соціальних конвенцій (правил ввічливості, норм, які регулюють стосунки між поколіннями, статями, класами та соціальними групами, лінгвістичних кодифікації! деяких основних ритуалів у житті суспільства) соціолінгвістичний компонент пронизує весь процес спілкування між представниками різних культур, навіть тоді, коли його учасники часто не усвідомлюють цього впливу.

Прагматичні компетенції пов'язані з функціональним вживанням лінгвістичних засобів: продукуванням мовних функцій, актів мовлення тощо. Вони пропонують сценарії або програми інтерактивних обмінів. Вони також стосуються умінь дискурсу, злитності та зв'язності, ідентифікації типів і форм текстів, іронії та пародії. Для функціонування цього компонента вкрай необхідно наголосити на значенні інтеракцій та культурного бачення, у яких формуються дані здібності, навіть більше ніж на значенні лінгвістичного компонента.

Компетентність - це здатність людини вирішувати життєві проблеми, що ґрунтується на знаннях, досвіді, цінностях. Власне, компетентною вважається людина життєздатна, авторитетна в тій чи іншій галузі. Однак це поняття може бути продуктивно вико­ристане стосовно життя як цілісності. В такому разі воно транс­формується в поняття «життєва компетентність», тобто компе­тентність належить не до якоїсь однієї зі сфер діяльності, а до життя загалом, до життєдіяльності.

Компетентне ставлення особистості до життя означає по­требу в самопізнанні, саморозумінні, саморегуляції в різних видах творчої діяльності; оволодіння науковими знаннями про сутність «Я», принципами і методами життєздійснення; усвідомлення, ор­ганізацію свого психологічного часу, життєвого шляху; проблемне бачення свого життя; осмислене розв'язання міжособистісних су­перечностей; здатність до об'єктивної оцінки рівнів, сфер і меж поширення своєї життєвої активності; усвідомлену й адекватну оцінку результатів своєї життєтворчості; філософське, етичне ос­мислення свого життя.

Наукове осмислення проблеми життєвої компетентності сприяє концептуальному оформленню психології індивідуального життя особистості на засадах парадигми життєтворчості у са­мостійну галузь психологічної і педагогічної науки.

Компіляція — робота, що упорядкована шляхом запози­чення, яка не містить у собі власних узагальнень або інтерпре­тацій; несамостійний твір.

Комунікабельність — риса особистості, здатність та го­товість її до спілкування з іншими людьми, товариськість

Комунікативна культура — один із напрямів системи виховання, метою якого є формування у людини позитивної готовості до спілкування, вмінь та навичок висловлювати ло­гічно побудовані думки, ідеї тощо у адекватній мовній формі.

Конспект – одна з важливих форм навчальних записів, що уявляють собою зв’язний, стислий та послідовний виклад змісту матеріалу, що засвоюється.

Комплексна оцінка рівня кваліфікації педагогічного працівника – поєднання професійної компетентності (науково-теоретичної, психолого-педагогічної, методичної підготовленості); професійної майстерності (результативності педагогічної роботи); загальної, педагогічної культури:

науково-теоретична підготовленість – виявлення рівня знань теоретичних основ, методів, історії розвитку та сучасних досягнень науки з предмета, курсу, який викладається та вміння їх використовувати;

психолого-педагогічна підготовленість – виявлення рівня знань теоретичних основ педагогіки, психології і вікової фізіології та вміння їх застосовувати у навчально-виховному процесі;

методична підготовленість – виявлення рівня знань змісту навчання (Державного стандарту, варіативності навчально-методичного забезпечення), методики викладання предмета та володіння нею, вміння ефективно використовувати різноманітні засоби навчання, а також організовувати позакласну роботу з метою підвищення зацікавленості учнів, вихованців, слухачів, студентів предметом і розвитку їх кругозору, здібностей та обдарувань.

Конфлікт—крайнє загострення суперечностей; зіткнення осіб, їхніх ідей, інтересів, потреб, оцінок, рівня прагнень, до­магань тощо

Конфронтація — протидія, протиставлення, проти­борство.

Концепція — система поглядів, те чи інше розуміння явищ, процесів, єдиний визначальний задум, провідна думка якого-небудь твору, наукової праці тощо.

Критерій — ознака, покладена в основу класифікації чого-небудь або на основі якої відбувається оцінка визначення якого-небудь явища, предмета.

Культура — предметно-ціннісна форма освоювально-пе-ретворювальної діяльності, в якій відображається історично виз­начений рівень розвитку суспільства і людини, породжується та затверджується людський сенс буття.

Культура мовлення – ступінь досконалості усної та писемної мови, що досягається в процесі навчання основам наук і мовного спілкування з людьми.

л

Логіка — формальна наука про загальнозначущі форми та засоби мислення, що є необхідними в будь-якій галузі знання.

Логічне мислення — вид мислення, сутність якого по­лягає в оперуванні поняттями, судженнями та висновками з використанням законів логіки.

Лонгітюдне дослідження — тривале та систематичне дослідження одних і тих самих явищ, процесів чи осіб, що дос­ліджуються, яке дозволяє визначити діапазон вікових, періо­дичних чи індивідуальних відмінностей протягом життєвого чи функціонального циклу.

Людський фактор — сукупність властивостей особис­тості або колективу, зумовлених сполученням потреб, мотивів, цінностей, яка визначає розуміння світу і соціальну спрямо­ваність діяльності.

М

Мета — один із елементів поведінки та свідомої діяль­ності людини, що характеризує передбачення у мисленні результату діяльності та шляхи його реалізації за допомогою пев­них засобів.

Мета завдання особистості - у своєму інди­відуальному житті втілити свій проект, свою життєву програму, але складену за таким алгоритмом, який веде до гідного людини життєздійснення.

Місія компетентнісно спрямованої освіти – сприяти становленню людини як суб’єкта і проектувальника життя, усвідомленню молодою людиною свого життєвого шляху.

Місія нової школи полягає в тому, щоб допомогти кожній молодій людині усвідомити сенс свого життя, визначити свій «образ буття», «зустрітися зі своєю сутністю» (М. Хайдеггер), оволодіти універсальними константами життєвого світу, постійно шукаючи відповіді на «останні питання буття» (В. Біблер), що визначають орієнтири в її розвитку, систему смисложиттєвих коорди­нат, у яких вона може існувати. Які домінанти людини, такий і її інтегральний образ світу, таке щастя і нещастя, таке й обличчя її для інших людей.

Метод вивчення групової диференціації — соціометричний метод педагогічного дослідження, що дозволяє аналі­зувати внутриколективні стосунки.

Мислення – психологічний процес пізнання, пов’язаний з відкриттям суб’єктивно нового знання, з рішенням задач, з творчим перетворенням дійсності.

Мистецтво життя - особливе уміння й висока майстерність у творчій побудові особистістю її індивідуального життя, що базується на знанні життя, його законів, розвиненій самосвідомості і володінні системою способів, методів, технології побудови і здійснення життя як індивідуально-особистісного життєвого проекту.